Як же хочу я в село,-
до хати і мами...
Я думками там давно,-
і днями, й ночами...
Як там річечка моя
поміж берегами,
чи калина і верба
сумують за нами?..
Ми ж по березі тоді
із братом ходили,
і бродили у воді,
і рибу ловили...
Ми ходили по траві
босими ногами...
Не забути тих років,
і села, і мами...
Нас дерева і кущі
до себе манили,
а ще трави запашні,
додавали сили...
Неба синь там і блакить,
і сонце ласкаве,
нам хотілось бігать,жить,
все було цікаве...
І дощі були,й туман,
і вітри губаті...
Мрії здійснення бажань,
і плани крилаті...
Все у мареві давно
кудись відлетіло...
Мама,хата і село,
ні, не відболіло...
Знову їжджу я в село,
хоч не часто звісно,
воно є,як і було
мені дуже рідне...
Хоч воно вже й не таке,
бо теж постаріло...
І життя людей важке,
й небо посіріло...
Та воно в мені живе,
на душі журливо,
як побачу я усе,
то уже й щаслива...
Ой село, моє село,-
ти найкраще в світі...
Хочу бачити тебе
в веселковім квіті!..
