«Дожити до понеділка»,
Щоб знову прийти на роботу,
Де щирі дитячі очі
Чекають на твою турботу …
«Дожити до понеділка»,
Бо як по іншому жити
У світі, де встановлено стрілку,
Протилежну напрямку любити …
«Дожити до понеділка»,
Коли будуть знову питання -
Не знаєш як відповісти,
В безсиллі якомусь зізнання …
Чекаєш закінчення тижня,
Щоб було все простіше,
А де себе два дні подіти,
Щоб хтось розумів твої вірші …
Щоб хтось радів сильно і щиро, так само щиро журився,
Переживав болюче, щоб ти не помилився,
Бо десь кабінетні нетрі стрічають набуту щирість,
Де роздають білети на підвищену немилість …
А ти штовхаєш в спину камінну німу істоту,
Що перетворює в ницість найкращу твою роботу.
Дивились дитячі очі, не навчені ще вдаванню,
Як те, що є найголовнішим, не стало все ще останнім …
Як те, що є найціннішим,
Стоїть, як якась фортеця.
І вчителю стало світліше,
Бо стежка привела до серця …
*з вдячністю В’ячеславу Тихонову і усім, хто обрав таку Професію
Дуже гарний,цікавий вірш про найкращі душевні почуття! 
дякую
