Не вірю зорям, німим душі сповідникам,
У тому, що вони ні в чім не винні.
Неправду кажуть цоканням розміреним секундні стрілки:
- Все короткочасно!
- Не все!
- Не всі!
- Не всюди!
- Не у всьому!
Стає скляним проміння сонця ясного, коли любов до нього не торкається,
Подібним до бурульки –
Розсипаються
На друзки митей,
Твердю збайдужілості в обійми прийняті.
Час – падінь відбитки?
Ні!
Не вірю!
Сходженння!
Обмежена душа лише народженням,
Освячена любові нескінченністю.
Це промінь, що в єднанні з іншим променем,
У точці спільній,
Зіркою іскристою
Стає новою.
Сяй, новонароджена!
Яскраво сяй!
І митей міріадами
Зростай в своїх об’ємах до безмежності!
Німе "амінь".
Натхненням озолочують
Ні в чім не винні.