Так довго не писалося мені,
Бентежно Муза поглядала з коса.
Була собі у тім, щасливім сні,
У мріях жила, бігла в росах боса.
Чи був то сон? Де відповідь знайти?
А за вікном живе собі реальність.
Чи бути в ній- у ній завжди іти?
І так, і ні- підказує незграбність.
Думки мої- веселі, десь сумні,
Такі зрадливі- водночас болючі,
Без вас не жить, не зраджуйте мені-
Он, за вікном, сніги такі, пекучі.
Засів мій спогад випити вина,
Удвох частуєм тишу вечорову,
Химерна ніч вляглась біля вікна-
Я прийду, Музо, нині на розмову.
Знов розкажу, як квітнуть спориші,
Ти запалиш вогонь в чуднім камині,
Теплом думки торкнуть мені душі,
Моя реальність, вигадана нині.
То приємні турботи, Лесю! Два роки тому тут,в Кельні подібний різдвяний вечір було влаштовано відомою співачкою зі Львова маріанною Садовською! Це було щос неймовірне! Ой радуйся земле" співали всі - і німці й китайці й араби поряд з українцями... Така сподвижницька робота робить Україні гарний імідж! Відтак нових успіхів Вам, Лесю!
Чудова лірика, пані Лесю! З Водохрещем Вас! скоса.
Помітно, Лесю! Порідшало в нашій родині поетів... З поверненням! 
