Проґавила...
День вперто пхав у торбу мій поцуплений світанок...
Жбурлявся зичним гомоном обвінчаних авто.
Котився в кріпкі хащі стільникових лихоманок
І грався в Бога, в доленеухильність та лото.
Злукавила...
Марудний щем заводив раз за разом свої співи...
Трощив без апеляцій кишеньковий криголам.
Ковтав пожадним горлом сльозогінні реактиви
І вірив Богу, згорбленій ворожці та казкам.
Розставила...
Гаптовані обійми непролазна порожнеча...
Мостилась в капці, в спіднє. Зачовгала оселю.
У кожну шпарку пхалась млява тінь її стареча.
Вела до Бога шатного, до щезника, в пустелю.
Приправила...
Годящими привабами пошкрябану рутенність...
Зголила в соц. тенетах кілька ближніх приймаків.
Прочула, що ковзучою буває достеменність
І фукала на Бога, на негоду й пішаків.
Шалено радію бути в нагоді! 
