[i][b]Проґавила...[/b]
День вперто пхав у торбу мій поцуплений світанок...
Жбурлявся зичним гомоном обвінчаних авто.
Котився в кріпкі хащі стільникових лихоманок
І грався в Бога, в доленеухильність та лото.
[b]Злукавила...[/b]
Марудний щем заводив раз за разом свої співи...
Трощив без апеляцій кишеньковий криголам.
Ковтав пожадним горлом сльозогінні реактиви
І вірив Богу, згорбленій ворожці та казкам.
[b]Розставила...[/b]
Гаптовані обійми непролазна порожнеча...
Мостилась в капці, в спіднє. Зачовгала оселю.
У кожну шпарку пхалась млява тінь її стареча.
Вела до Бога шатного, до щезника, в пустелю.
[b]Приправила...[/b]
Годящими привабами пошкрябану рутенність...
Зголила в соц. тенетах кілька ближніх приймаків.
Прочула, що ковзучою буває достеменність
І фукала на Бога, на негоду й пішаків.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739470
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 26.06.2017
автор: Зайва пелюстка