Прийшла війна, змила, як хвилею
минуле Життя в одну мить.
І тільки з нажитого мною
залишилися живі мої вірші,
безсмертні тільки Слова,
за що їм довічна слава.
Воістину живі, тліні не піддаються,
не дивлячись на те, що в Душі -
біль непогасний, що з'їдає зсередини
безжально, криваво,
із сльозами захлинаючись, серцем від втраченого
стогнеш, але в могилу живим себе не зариєш.
Рідні пішли один за одним,
а ти, як на зло залишився,
щоб ще післявоєнне тобі дісталося...
Відновити нічого не можливо
і рідних не підняти.
Я в таких випадках завжди говорю,
що була б Душа матеріальна,
так вже б спалахнула.
А людина виносить все,
іноді не згодна, що
як на розп'ятті.
А вдуматися, що ж ми хотіли,
це розплата за розп'яття Сина Бога - Христа,
на крові Його, замішане наше життя.
