Іще одна сотня (Присвячую воїнам-афганцям, полеглим у зоні АТО)
15.02.1979р. останні радянські війська залишили Афганістан. Афганців чекала іще одна війна на Україні.
Іще одна сотня
Злетіла у небо –
Це наші «двохсоті»…
Скількох іще треба!..
Герої, в яких
За плечима Афган,
Солідні роки…
Мають в землю лягать?
Чому смерть зустріли
У рідній землі?
Чужа ж пожаліла…
Онуки малі…
Як їм пояснити
Такий рудимент,
Стріляв коли в нього
Свій ворог, ще й мент?
Чи той, з ким пліч-о-пліч
В Афгані стояв?
Чому творить злочин?
В чім правда своя?
Афганці-герої,
Ви нації квіт,
Хто шлях перекроїв:
Росія чи світ?
І зморшку старечу
Омиє сльоза
Матусі. До речі,
Хто може сказать,
За що її сина
Убили свої?..
Портрет он, красивий,
Стоїть на столі…
Тремтяча рука
Губить хусточку вниз…
«Діждалась» синка
Зі своєї війни…
А чи розуміє
Козак-дідуган,
Що випив без міри,
Де був той Афган,
Що смерть він посіяв
І горе приніс,
І що не в Росії
Пеньок його ріс –
Коріння ж зосталось
У нашій землі,
І хто на Кубані
Їм жити звелів?
Не знає!!!
І стогне,
Як мати,
Вкраїнська земля,
Сховає героя,
Та душ не зціля,
Лиш долі всім кроїть...
Убивцею вже
Отой доживає,
Хто різав ножем,
І руки, і очі
Униз опускає…
Безсонні і ночі,
Бач, доля й така є?
Й зорітимуть очі
Ясні із граніту,
А поряд – жіночі…
І внуки, і діти
Із квітами прийдуть.
І пада сльоза…
А поряд... могилка
Й матусі зросла...
14.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).