"Захід Сонця, палаюче небо,
чарівний і чаклунський ландшафт,
і для щастя нічого не треба -
мліє серце, зігріта душа"
Панін О.М.
Люблю рожевий захід сонця й хмари
над ніжно оксамитними долинами,
вони блукають в небі, як примари,
і в горах обіймаються з вершинами…
Я зачарований, але душа – сувора,
овіяна легендами й століттями,
коли всі вірили в живого сина Бога -
лечу хмариною над верховіттями…
Я хмарою в нічну і зоряну годину
купався, ніби ангел, між туманами,
росою падав на світанні у долину,
а потім знову обіймався з хмарами…
***
Закатные люблю я облака:
над ровными далекими лугами
они висят гроздистыми венками,
и даль горит, и молятся луга.
Я внемлю им. Душа моя строга,
овеяна безвестными веками:
с кудрявыми багряными богами
я рядом плыл в те вольные века.
Я облаком в вечерний чистый час
вставал, пылал, туманился и гас,
чтоб вспыхнуть вновь с зарею неминучей.
Я облетал всё зримое кругом,
блаженствовал и, помню, был влеком
жемчужной тенью, женственною тучей.
Владимир Набоков
1921
Облака
Захотіла спати...
