Переспів поезії Б.Окуджави
Розрито землю до кісток.
Я, криком заглушивши постріл,
питаю: "Як ти терпиш досі
увесь цей безлад? Не впеклось
тисячоліття наслухати
про те, хто має шмат урвати?"
Вона мені шепоче палко:
"Шкода мені вас. Аби знав ти,
що поки тонете в крові,
і сорочки рвете, і душі,
мене за вас тривога душить -
живе любов до вас в мені.
Палає жито – морем трав
зійду над смертю на руїнах,
аби було в лиху годину
чим ваш живіт нагодувать".
Ми всі – сміливці та вожді,
всі народилися для звершень,
але для неї – пустуни,
які самі лишились вперше.
Для неї ми як дітлашня,
що бійку раз у раз зчиняє,
свої забавки вихваляє…
Яка усе це метушня!
Оригінал
Б.Окуджава
Земля изрыта вкривь и вкось.
Ее, сквозь выстрелы и пенье,
я спрашиваю: «Как терпенье?
Хватает? Не оборвалось —
выслушивать все наши бредни
о том, кто первый, кто последний?»
Она мне шепчет горячо:
«Я вас жалею, дурачье.
Пока вы топчетесь в крови,
пока друг другу глотки рвёте,
я вся в тревоге и в заботе.
Изнемогаю от любви.
Зерно спалите — морем трав
взойду над мором и разрухой,
чтоб было чем наполнить брюхо,
покуда спорите, кто прав...»
Мы все — трибуны, смельчаки,
все для свершений народились,
а для нее — озорники,
что попросту от рук отбились.
Мы для нее как детвора,
что средь двора друг друга валит
и всяк свои игрушки хвалит...
Какая глупая игра!
Гарний, мудрий вірш і переклад. Все правда. Всі чваняться своїми досягненнями, знищують один одного заради наживи, якогось багатства. А в інший світ можна забрати тільки духовні надбання. А матеріальні блага потрібні, але не так багато, щоб нормально прожити. І всім би вистачило.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00