Иван Франко «Пролог к поэме «Моисей»
(перевод Фёдора Юрьева)
О, мой народ! Замученный, разбитый,
Как паралитик, тот, что на распутьи,
Людским презрением, как лишаём покрытый!
О твоём будущем тревожны мои думы,
И от стыда, что всех нащадков поздних
Испепеляет… Вновь сегодня не заснуть мне!
Неужто предначертано в таблицах,
Что ты соседям пригодишься … гноем!
Локомотивом, что по рельсам мчится?
Неужто бы тебя вновь успокоит
Лишь злость прикрытая и лживая покорность
Тому, изменой кто или разбоем
Тебя сковал,… заставив присягнуть на верность?
Неужто для тебя привычно дело,
Когда показываешь своих сил безмерность?
Неужто зря то множество сердец горело
К тебе единственной и преданной любовью…
Тебе отдав навеки душу, тело?
А зря ли край твой был полит героев кровью,
Что тебе верили? Ему ли не гордиться
В красотах и свободе и здоровью?
А зря ли слово у тебя искрится
И силой, мягкостью, и остротой злословья,
И тем всем, что возвысит, чтобы возродиться?
А зря ли в твоих песнях густь-кручина
И звонкий смех, любовные интриги…
Надежда и утеха – светлые две половины?
О, нет! Не только слёзы и стонанья
Тебе предписаны!.. Я верю в силу духа,
В день воскресения в момент восстания…
О, где волну сыскать, слова послушать,
И слово отыскать, что тем блаженством
Оздоровляет, очишая душу.
О, если б песню написать нам непременно,
Найти слова, что песню ту блаженную
Оздоровляют… Огнём живородящим и нетленным!
О если… Только нам, так обескровленным тоскою,
Разорванных сомненьями и битих стыдом, -
Не нам тебя готовить, нене, к бою!
Но час придёт!.. И ты искристым видом
Сверкать лишь будешь в дружеском раздоле…
Кавказ потрусишь, не побрезгуешь Бескидом,
Подымешь в Чёрном море рокот воли!...
Предстанеш, как хазяин домовитый
И в своїй хате… Да и в своём поле!
Прими сей сказ, хоть и печалью свитый…
… Но полный веры!.. Горький, но свободный!
О светлом будущем слезой моей омытый…
Мой скромный дар великому народу!
2015
*****
Іван Франко:
ПРОЛОГ ДО ПОЕМИ "МОЙСЕЙ"
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання…
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, —
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
1905
ID:
618509
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 05.11.2015 07:28:03
© дата внесення змiн: 26.04.2016 22:50:59
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
