на мережі, без допущеної межі,
зі стаканом кави в руці
ти зберешся колись вночі й перестанеш не спати,
і продовжуючи ковтати із наявностей саме ті,
що уже влаштовують,
в запрасовану свою голову,
і побільше слів пустих,
захололи міста, мости,
наболіло моїм народу,
та жалітися, окрім Бога,
тут не варто й нема кому,
ти питаєш мене, чому
без надходжень стоїть бюджет,
зміни так і не стали змінами,
і чи винні ми в тому? винні.
більшість з нас,
але так, авжеж...
вітер рве листопадове небо,
не було біди, моя бейбі,
тільки нудно нам без біди,
та і біди минають всі,
і зустрівши тебе у дні,
коли тут неспокійне закінчиться,
чим заповнимо нашу тишу?
я у погляді непохитному
і надалі побачу ці іскри,
і хотільось би дуже вірити,
ми не зрадимо в очевидному,
і, вже кожного дня старіючи
завжди будемо заодно
ID:
610909
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.10.2015 22:19:52
© дата внесення змiн: 02.10.2015 22:19:52
автор: mr_saintspirit
Вкажіть причину вашої скарги
|