За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
стрічаєш ти хижо-оголена,
із тілом обвитим у цвіт.
Мандрівцям – утіха спочину,
бадьорим же – зрадництво хвиль,
в твоїх я скрижалях розчинених
читаю погибелі біль!
Ти демона міць незнищенна,
у голосі відзвуки зла,
бо в сік для причастя священного
отруту мені налила.
Вінки з весняних квітів пишні
засохнуть, закинуті в пил,
а з ними і мрії залишені
в гріхах розцвітати без сил.
І гляне страшний місяць сонно
на прірви, де тьма звідусіль –
печаль то пізнання бездонного,
і смерті, що вигоїть біль!
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
не надь мене хижо-оголена
у пристрасті рабської цвіт!
Димчо Дебелянов
Лъст
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
пресрещаш ме хищно-разголена
с цветята на своята плът.
Почивка за пътници морни,
за бодри - коварна вълна,
в скрижалите твои разтворени
аз гибел прочитам, жена!
Властта ти на демони власт е,
в гласа ти заплаха трепти,
че в сока на светло причастие
отрова си капнала ти.
Венците на пролети китни
ще свехнат, насипани с прах,
а с тях и мечтите, покитени
в раздола на смъртния грях.
И в глухия мрак ще въстане -
над сипеи страшна луна -
скръбта пред велико познание,
ала и пред гибел, жена!
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
не спирай ме хищно-разголена,
рабиньо на жадната плът!