Легенький вітерець подме,
Колишучи кропиву.
Він на руках мене несе:
"Не обпечися,мила.
Вона тремтить біля струмка
В вечірню прохолоду.
"Не застудися,дорога"-
Ховав її від холоду.
Букети квітів дарував,
Ще й сам носив до дому
"Не надірвись,любов моя"
Цілуючи,шептав невтомно.
Вона,як лютая змія,
Повзе,шипить і жалиться,
А він,немов би кошеня,
Терпить,муркоче,горнеться.
Набрид він їй,його любов
Відкинула,немов сміття.
Він з сонцем її рівнять знов,
За неї віддать життя.
Така любов,життя таке-
Хтось віддає,хтось зневажає.
Бо,крім "коханої себе"
"Його" у дзеркалі немає...