Марина Легкунець
Люблю дивитись, як злітає тихо сніг…
Неначе в вальсі він повільному кружляє
І, забуваючи про свій короткий вік,
До ніг нам падати не дуже поспішає.
Неначе чую я мелодію зими
В його прекрасному тремтливому кружлянні,
А ліхтарі, оті пестунчики пітьми,
Йому освічують дорогу для спадання.
І тиша скрізь, немов молодшая сестра,
Замре на хвильку, боячись поворухнутись...
Та зрозуміє раптом сніг, що вже пора
Давно йому на землю грішну повернутись.
19.03.2010 р.
