Коли небо лазурове
Кришталевим дном іскриться,
Там, де цвіт бузків лілових
Ніби синя мла клубиться,
Я б хотіла йти...
Йшла б я сонця світлим шляхом,
В золотистій заметілі,
Зваблена бузковим пахом,
Де гіллячки обважнілі
В гронах красоти...
І тоді б мені здалося,
Що тій сонячній завії
Закрутить мене вдалося!
Що безмірно я хмелію
В золотій імлі,
Що кручусь золотим пилом,
Що топлюся в паху й світлі,
Гину в запахах зомліла,
Як метелики відквітлі
Гинуть на землі...
Bronisława Ostrowska
Aleją bzów
Kiedy niebo lazurowe
Kryształową świeci głębią,
Tam, gdzie bujne bzy liliowe
Niby sina mgła się kłębią,
Chciałabym ja iść...
Szłabym w słońca złotej toni,
W złotych pyłów zawierusze,
Słuchająca bzowej woni,
W bzów patrząca pióropusze,
W ich skłębioną kiść...
Wtedy mnie by się wydało,
Że słonecznych skier zawieje
Pochłonęły mnie już całą!
Że ja w bezmiar olbrzymieję
Pozłocistą mgłą,
Że już krążę w złotym pyle,
Że się wtapiam w woń i słońce,
Ginąc w woni jak motyle
Oszalałe i mdlejące,
Co z rozkoszy mrą...