Над головою – тьма, хаос в глибинах,
За громом грім, за нуртом нурт зникає;
Клекоче океан і гонить піну –
Вперед, назад – і знову набігає.
Гіганти вод підводять гнуті шиї,
На зруб землі підносять глиб підземний;
Їх лютий рик до неба шаленіє,
Де зір немає; й темно, темно, темно.
Підносять вал, на берег піднімають –
Аж рине вниз – в Аїда ніч покутну...
І знов їх шум у груди скель вдаряє, –
Де серць немає... й смутно, смутно, смутно.
Bogusław Adamowicz
Syzyfy
Nad głową - mrok, odmęty przed oczyma,
Za gromem grom, za nurtem nurt się zrywa;
Ocean wre i pieni się i wzdyma –
Przypływa wciąż, odpływa i przypływa.
Olbrzymy wód podnoszą zgięte szyje,
Na lądów zrąb wtaczają głąb podziemną;
I wściekły ryk ich w stropy niebios bije, -
Gdzie nie ma gwiazd; i ciemno, ciemno, ciemno.
Wtaczają wał, wtaczają na wybrzeża –
Aż runą w dół - w Hadesu noc okrutną...
I znów ich szum o piersi skał uderza, -
Gdzie nie ma serc...i smutno, smutno, smutno.
