Під вечір стомилася сонячна злива,
Проміння скрапає з гарячого листя,
І хата білява, мов юная діва,
Рум’янцем пала у проміння намисті.
Шикується ліс, немов військо козаче,
І лісу торкнулись хмарини червоні –
І шовк корогов вже тріпоче неначе,
І тихо хриплять щось напружені коні.
До воїнів дивних і тіней забутих –
До лісу із сином ідем на смерканні,
І пісню козацьку між вітами чути
Про Трійцю святу і про силу клечання…
Про силу клечання та з Богом єднання
Шепочуться віти для мене і сина –
Щоки доторкнулась росиночка рання
Чи предків забутих пекуча сльозина.
