Прокинуся – день заглядає від порога,
солодких снів нічних прогнав останній знак.
Що нині жде мене – розгром чи перемога?
Не знаю чи чекаєш ти, а чи не так?
З похиленим чолом стоїш ти тут отак,
і косу срібну переплутала знемога,
у погляді твоїм блищать неспокій, страх.
Іду – за мною йдеш з блідим лицем тривоги.
Я вранці збуджений твій подих відчував,
коли я мав підйом, коли було й падіння;
скажи – за захватом я гіркість випивав,
і скільки тих божеств без ясного проміння
у серці страдному нероджені вже мруть,
моя Турбото, йдеш зі мною в дальню путь!
Димчо Дебелянов
Грижа
Пробуждам се - денят в прозорците ми гледа,
на сладосънна нощ прогонил сетний знак.
Днес що ме чака вън - разгром или победа? -
Не знам, но ти, нали, но ти ме чакаш пак?
С оборено чело стоиш на моя праг,
прошарени коси разпуснала в безреда,
проблясва в твоя взор тревожен полузрак.
Излизам - и по мен ти тръгваш смъртно-бледа.
Покрусен в ранина аз сещам твоя дих
при всеки смел подем, при всякое падение;
кажи, след кой възторг горчилки аз не пих,
и колко божества измряха неродени
на страдното сърце в най-пазения кът,
о, Грижа, спътнице в нерад и стръмен път!
