Живе спокійно віл під тим ярмом своїм,
Намуляв шию геть. Скрізь мозолі до болі!
Підкинуть сіна жмут – йому й того доволі.
Життя нікчемне не назвеш благим.
Терпляче зносить він незручності життя:
Нехай його постійно лають лихо,
Хай свище бич страшний, – покірливо і тихо
Іде розорою. Керує ним дитя.
Живи спокійно, воле, йди в своїм ярмі,
Тягай плуги і лий свій піт на пана,
Бо ти не знаєш що таке пошана.
Пощо вона тобі? Сліпому добре в тьмі.
Так легше йти йому шляхом жебрачим...
А ти – природи цар? Життя інакше бачиш?!
Алесь Гарун
Жыццё
Жыве спакойна вол пад тым ярмом сваім,
Намуляў карак. Мазолі, скрозь мазолі!
Падкінуць сена жмут – яму й таго даволі.
I лёс мізэрны свой не назаве благім.
Цярпліва зносіць ён нявыгады жыцця:
Няхай яго часамі злаюць ліха,
Хай свішча страшны біч, – пакорліва і ціха
Ідзе разораю. Кіруе ім дзіця.
Жыві ж спакойна, вол, хадзі ў сваім ярме,
Цягай плугі і лій свой пот на пана,
Хаця не ведаеш, якая рэч пашана.
Нашто яна табе? Сляпому добра ў цьме,
Лягчэй ісці яму дарогаю жабрачай...
A ты – жывёлаў цар? Ці ж ты жывеш іначай?!