...злива почнеться над ранок
час вбиває і водночас живить тебе терпінням
пробирає аж до кісток неспроможність прийняти
виклик
як добре що все у що ти віриш
пронизане розумінням
заборони...
вечір лягає на долоні обірваним розпеченим сонцем
я надміру щаслива коли забуваю про час...
у кістках відстанні бог відкладає стронцій
і забуває про нас...
я не пишу тобі жодних зізнань та листівок
у повітряних замках які давно збудували до нас
я - одна із твоїх нечисленних домівок
на придорожній смузі життєвих трас...
так стається що світ наче колесо котиться
ми хапали свободу мов знесилені риби кисень
а тепер так часто доводиться плисти
майже торкаючись дна...
когось обпікає пісок когось колить стерня...
чим довше ти один тим болючіша твоя війна
тим міцніша твоя стіна...
залиши мені пам'ять яка втамовує жагу
повернися лицем до кожного кому обіцяв подати води
я тепер все менше пишу...про правду
для того щоб іншим було важче
мене віднайти...
"у кістках відстанні бог відкладає стронцій
і забуває про нас..."
особливо сподобалосьь...сповнене таких різних порівнянь та метафор, що обов'язково знаходиш знайоме...щиро і красиво...дякую за можливість прочитати...
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
