Яка краса довкола нас чудесна!
Ти тільки стань... На хвильку зупинись...
Рибалка сушить проти сонця весла,
В задумі явір до води схиливсь...
Посеред лугу - квіти, квіти, квіти!
Шовкових трав хвиляста блискотінь
Під ноги стелить дзвоники тендітні,
Готує нам уквітчану постіль.
Вгорі хмарки пливуть до небокраю -
Неспішний плин їх нам не обрида.
На пасовиську мирно ремигає
Корів поважних сита череда.
Димлять лани пшеницею густою,
Спориш пойняв дорогу польову...
Сп"янілі від квіткового настою,
Впадемо ми на вигріту траву.
Усе до болю рідне, серцю миле,
Хоч десь, можливо, й ліпша є краса.
Мені ж той край, де мати породила,
Дорожчий над усякі чудеса!
На всі віки краса оця чудесна -
Цвіте тепер, цвістиме і колись.
Минають зими, осені та весни
І лиш літа...у кучері вплелись...
все життя хотілося словами передати саме ось цей стан трав... і коли жито -- хвилею... у вас, пане Василю, вийшло! так просто -- хвиляста блискотінь... дуже точно і дуже тонко...
такий світ прекрасний зафіксували Ви назавжди... для Вічності... як ніби в бурштин "запаяли"... оця картинка вже "схоплена" вцілому і ніколи не розсипиться... уже десь у безкінечному просторі знайшли собі місце матервалізовані Вами Мить і Стан буття... не зникне ніколи.. самі колись (нескоро) будете блукати прекрасними лугами своїми, і ми, хто прочитав і побачив! -- також... може, зустрінемося там усі?..
Яка краса,пане Дощ! 
Така поезія-справжня насолода для душі! 
