Ти говорив мені у вічі, що кохаєш.
Казав, що не забудеш, не зітреш.
Ти клявся, що навіки памятаєш,
Що я у тебе перша й назавжди.
Невже перед собою був ти чесним,
Годуючи мене безглуздям цим?
Тепер вже розпинайся перед Богом,
Доводь йому, яким ти був дурним.
Ти щиро промовляв, що ми, мов рідні,
Що я тобі тепер немов сестра.
А зараз всім доводиш, що негідна
Такої честі стала раптом я.
Ти запевняв мене, що завжди поруч
Лишатимешся, ким би не були.
А зараз ти чужий і незнайомий.
Що трапилось, рідненький, поясни?
Казав, що будеш плакати й сміятись
Зі мною разом. Та тобі є з ким.
Виходить легко забирати фрази назад.
Нема їх. Лише дим.
"Не було тут кохання." Так. Не було.
"Не було, мабуть, й дружби". Мабуть, теж.
Вдаватиму, що я усе забула.
Ти стер усе? Як ні, то все зітреш.
Лише благаю, котику, із нею
Обачним будь. За фразами слідкуй.
Не обіцяй їй вічного земного...
Тут все минає, скільки не лікуй.
я от коли читаю вірші мені зажвди різні образи виникають в голові.... в даному випадку чогось згадав про останні хвилини Мата Харі. але нічого такого сильно трагічного навіть тішки романтизму.. мені дуже сподобався вірш =)
Він файно написаний образи думки
Просто із середини обривається читання втрачається початкова мелодійність твору
і ще виправите якщо схочете ''бдагаю''
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть, ви трішки неправильно його читаєте, маю на увазі ритміку і наголоси особливо... тому що коли я читаю вслух, то все гаразд... хоча помітила, що багато віршів сприймаються на читання та на слух по- різному, тому, маю бажання, записувати аудіоверсії... тоді вже ритміка автором передається в ідеалі, так як має бути =) Але я поважаю вашу думку =) Щиро вдячна за вказівку на помилку в слові