Я помираю з сонцем у долонях
Нащо мені тепло в руках, коли так холодно в душі
Чужі слова, чужі вірші...
Бентежний голос прямо з серця
В мені озветься... Знову „ні”
Мені світ скаже вкотре?.. В соте.
Чи в мільйонне? Й не рахуй.
Я посміхаюсь від розпуки. Я так жартую – й ти жартуй.
Я підведуся, стримано і тихо
Я чую „дякую” і машинальне „прошу”
Лиш боляче всміхнуся і на лихо
Тебе таки торкнуся я рукою...
А потім всю дорогу, аж до дому,
До цього кладовища снів похмурих,
У кінчиках напівзагиблих пальців
Ще тліє сонячне тепло твоєї шкіри...