Зніми, фотограф, крапельку дощу,
Немов сльозинку у стрімкім польоті,
І в пам’яті я знову воскрешу
Той день розлуки, що забути годі,
Щоб в краплі тій заграли кольори
Й небес сягнули у шаленім вирі,
Веселка щоб злетіла догори
Й серця з’єднала в злагоді і мирі.
Зніми іскринки невгамовний блиск,
Хай нагадає блиск очей коханих –
І серце тьохне в грудях, як колись,
Додому поведе з доріг незнаних,
Щоб не загас в моїй душі вогонь
І димом не пішов поміж віками,
І щоб тепло коханої долонь
Зігріло серце, змучене роками.
А налаштуй-но, друже, об’єктив,
Зніми пушинку стиглої кульбаби,
Яка підвладна волі всіх вітрів
І в рідний край дістатися могла би…
Могла б донести дотик ніжний мій,
Такий м’якенький, лагідний і щирий,
Моїй єдиній, милій, чарівній, -
Якщо вже доля нас і розлучила.
Зніми, фотограф, прошу, не відмов
Просту красу маленької сніжинки…
Вона далеко, як моя любов.
Вона прекрасна, як прекрасна жінка.
…Вдивлятимусь в ті знімки, в кожен штрих
Картин далеких батьківського краю:
Хоч подумки вертатимусь до тих,
Кого покинув, але все ж кохаю.
Прекрасно, що людство видумало фотографію!
Цікаво як сприймала (відновлювала) пам"ять людська обличчя(дитинство, юність, важливі життєві події) коли не існувало фотографії?..
Вірш Ваш такий щирий, тремтливий, ніжний... "Хоч подумки вертатимусь до тих,
Кого покинув, але все ж кохаю."
Salvador відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!
Безумовно, з розвитком технічного прогресу стало легше "мандрувати" минулим. Та, все ж головне - пам"ять! Бо і про фотки можна забути...
Дякую за візит і відгук!
Дуже вдячний!
Дякую, заходьте ще...
