Зніми, фотограф, крапельку дощу,
Немов сльозинку у стрімкім польоті,
І в пам’яті я знову воскрешу
Той день розлуки, що забути годі,
Щоб в краплі тій заграли кольори
Й небес сягнули у шаленім вирі,
Веселка щоб злетіла догори
Й серця з’єднала в злагоді і мирі.
Зніми іскринки невгамовний блиск,
Хай нагадає блиск очей коханих –
І серце тьохне в грудях, як колись,
Додому поведе з доріг незнаних,
Щоб не загас в моїй душі вогонь
І димом не пішов поміж віками,
І щоб тепло коханої долонь
Зігріло серце, змучене роками.
А налаштуй-но, друже, об’єктив,
Зніми пушинку стиглої кульбаби,
Яка підвладна волі всіх вітрів
І в рідний край дістатися могла би…
Могла б донести дотик ніжний мій,
Такий м’якенький, лагідний і щирий,
Моїй єдиній, милій, чарівній, -
Якщо вже доля нас і розлучила.
Зніми, фотограф, прошу, не відмов
Просту красу маленької сніжинки…
Вона далеко, як моя любов.
Вона прекрасна, як прекрасна жінка.
…Вдивлятимусь в ті знімки, в кожен штрих
Картин далеких батьківського краю:
Хоч подумки вертатимусь до тих,
Кого покинув, але все ж кохаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192451
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.05.2010
автор: Salvador