Это второе стихотворение из триптиха "История исчезнувшей страны"
1.Тост 2.Штрафбат 3.Афганский реквием
2.Штрафбат
Не расстреляли нас в сороковом,
Когда отцов, ночами, забирали.
На станции с решетками вагон,
А мы так долго, бесполезно ждали.
Мелькнет лицо, ну, он или не он?..
Ведь «десять лет, без права переписки».
И косо смотрит на тебя перрон:
Вот сын врага народа, сын троцкистский.
Мы верили в Вождя – он наш оплот,
Надежда наша, верная опора.
А Вождь забыл о том, что есть народ,
А Вождь не признавал простого спора.
Мы, в сорок первом, попадали в плен,
Бежали и, опять, на фронт просились.
А там – слова о тяжести измен,
Раз в плен попали, значит, провинились.
А там штрафбат, и вспомнят про отца,
И «яблочко от яблони…» припомнят,
Добавят про «священный долг бойца»,
А после – просто – умирать погонят.
Всегда туда, где «взять любой ценой»
Или «держаться до последней капли…».
А вдруг убьют, что ж:
«смыл проступок свой».
Быть может, и похвалят. Хотя, вряд ли.
Мы, в одиночку, штурмовали дот
И рвали рты от крика в исступленье:
«За Родину, за Сталина, вперед!»,
Чтоб без грехов нам дали отпущенье.
Нам горло сжал стальной петлей закон.
Он бил, с размаху, по звенящим нервам…
Не расстреляли нас в сороковом,
Зато на смерть послали в сорок первом.
ID:
15322
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.05.2006 14:50:20
© дата внесення змiн: 26.05.2006 14:50:20
автор: Alex Chadoff
Вкажіть причину вашої скарги
|