Дорогі люди з проблемою вибору, Welcome до моє нової поезії!)
Ви не одні! І то є НОРМАЛЬНО
То просто таке в нас життя з гіпервідповідальністю
__________________________
Заберіть від мене вибір ,
Хоч нарешті завмру, як в музеї стіна.
Бо там, де чекають швидкої відповіді
Я коливалась, затихала і зникала за -енних чужих "а?"
Де потребувалось виваження в голосі - я мовчала ,
а в голові суцільні ріки-думки..
Й детально дивилась , ігноруючи кожні "і"
А дивилась на закиди життя так,
Що здалось СОБІ , що то був суцільний крах
Бо для когось питання ,там й відповідь - одразу ШАХ і МАТ...
.....Щасливі......
А я - ні вперед, ні назад
Для мене рух - то ТВІЙ суцільний самоістний кат.
Для якого ти - цар
Для якого ти - раб
Це - ТВІЙ суд . Ти -ТВІЙ перед домом сад,
Де садила рози .. І якщо вони не про-рос-ли,
То бо ТИ лиш вкладала в них замало води і крапка.
і більше ніхто.
Замало думки, любові, краси.
Бо там, де вкладаєш і даєш чомусь рости
Ти маєш часткову відповідальність за його потуги, наслідки і шляхи
Я довго вчилась .
Мабуть рік/два чи цілих двадцять вісім і п'ять.
А може і вічність, та й здавалось часом, що все було на повне фіаско , а зась..
Я пускала мурахи з тіла відвідати всі шляхи від мого вибору в вернісаж.
Я пускала відволікатись в книги і бродити. Збирала сили і ненавиділа свій же погляд в якому ти не "ти" і я без "я" .
Я складала відчуття , чи як кажуть "чуйку"
Та все лиш з часткою впевненності та знання
Бо всі свої заплутані світи, всі свої" але" / "почекати" /"вберегти"/,
Було для того , щоб знати , як справді для себе буде найбільш спокійно йти.
Бо зрештою виявилось, що вкрай забагато мені треба сил ,
щоб дивитись , навчитись і не втікти .
У світі де для себе" ти"
то є ТІЛЬКИ ти !
А не сусідні:
"надіюсь, розраховую і чи справді ти б змогла?"
Я тікала від очікувань і безправних оцінювань життя
Я задовго мовчала , і лиш думала , як зробити так
Щоб жити в спокої і мати свою вірну синицю в руках.
