Земля гойдається під нами
і небо , ніби маячня,
накликана нічними снами
і необачно, й навмання.
Нема ні вишу, ані долу
бо долі кривокрилиі птах
вергає душу нашу голу
то проміж зір, то по тернах.
Людино, що твої воління,
віками значені сліди,
оце впокоене струміння
прозрінь, радіння і біди?
І що усі твої напасті,
і сподівання, і жалі,
як по Вітчизні довги страсті
ряхтять, мов рани на чолі.
В.Стус....Земля качается под нами...
Земля качается под нами
и небо, словно в маете,
влекомое ночными снами
неосмотрительно к беде.
Нет поднебесья, как и тверди.
Судьба, как птица без крыла,
велит свой крест нести до смерти -
то среди звёзд, то в гуще терний,
молясь на Божьи купола.
О, человек! твоим желаньем
веками мечены следы
в малоподвижности исканья
прозрений, радостей, беды.
И эти все твои напасти.
надежды лучшей на судьбу,
как по Отчизне павшей страсти,
краснеют ссадиной на лбу.
2020
