О ТІЛО ЖІНОЧЕ, БІЛІ ПАГОРБИ, СТЕГНА БІЛІ… /переклад П. Неруди/
О тіло жіноче, білі пагорби, стегна білі:
зоране поле весняне в чеканні сівби.
Вдирається в тебе дике моє селянське тіло, -
і сина на світ виштовхує з вогких глибин.
Був я один, як печера. Птахи розлітались од мене.
Ніч ордою гнітючою в душу мені насувала.
Щоб жити, тебе я кував, наче зброю священну:
стрілою для луку, камінням у пращі моїй ти стала.
Та ось час розплати, і «я люблю» промовлю.
Тіло зі шкіри, з моху, з солодкого молока.
О, чаші грудей! О, відсутності погляд!
О, голос журний, глибокий! О, лона квітка п'янка!
Тіло жінки моєї, я весь - у твоїй благодаті.
Моя жага, моя туга, непевний шлях мій!
Темні русла, де спрага одвічна буяє,
а з нею – знемога і невідступний біль.
Пабло Неруда; пер. з ісп. О.Міськової
Сuerpo de mujer, blancas colinas, muslos blancos,
Te pareces al mundo en tu actitud de entrega.
Mi cuerpo de labriego salvaje te socava
Y hace saltar el hijo del fondo de la tierra.
Fui solo como un túnel. De mí huían los pájaros
Y en mí la noche entraba su invasión poderosa.
Para sobrevivirme te forjé como un arma,
Como una flecha en mi arco, como una piedra en mi honda.
Pero cae la hora de la venganza, y te amo.
Cuerpo de piel, de musgo, de leche ávida y firme.
¡Ah los vasos del pecho! ¡Ah los ojos de ausencia!
¡Ah las rosas del pubis! ¡Ah tu voz lenta y triste!
Cuerpo de mujer mía, persistirá en tu gracia.
¡Mi sed, mi ansia sin limite, mi camino indeciso!
Oscuros cauces donde la sed eterna sigue,
y la fatiga sigue, y el dolor infinito.
