Вірш присвячено всім матерям і дітям, яких назавжди роз'єднали кордони, а біль від розлуки не змогли вгамувати найдорожчі смартфони
Стукіт світла в стареньке віконце,
Пташиний щебіт в літньому саду,
Крізь посивілі хмари пробирається сонце.
-"Почекай на мене я з тобою зійду!" -
Гука Мар'янка крізь трепіт чистої сльози.
-"Чекай, вже йду! Разом понесемо у світ
Тендітні промені, хоча у передчутті грози,
Заблукати ті можуть між вербових віт.
О ні! Невже я спізнилась?
Чому ж не зачекало сонце ясне?
Хіба я не достатньо швидко збудилась?
Чи тобі я байдужа о самотнє й одне?" Стомившись, сіла край дороги,
Аж тут вібрує телефон,
Щемить душа від болю і знемоги.
Дзвінок від мами. Реальність це чи сон?
За мить такий рідний голос по скайпу,
Вловлює серце кожен порух і звук,
І всі ми в такі миті, неначе без скальпу,
На грані ненависті й радості вихоплюєм з рук
У долі й усвіту хоч на мить вириваєм
Краплинку щастя і крихту любові,
Хоча так добре до болю вже знаєм,
Що радість заступлять за хвилю безвиході віти дубові.
-"Мар'янко, люба, як ти там моє дитя?" -
Озвалась мати стиха плачучи.
"Чому сумуєш, о моє життя?" -
Спитала, журбу й печаль бачачи
В блакитній безодні дониних очей
Про яку не розповість жодна із пісень.
-"О мамо, вже скільки темних ночей
Чекаю на тебе й у день,
Щоб дізнатись, що таке справжні материнські обійми.
Друзі сказали, це відчуття неймовірне.
А в мене лиш тільки надія, неначе снодійне,
І туга за тобою, почуття це безмірне.
Мамо, о мамо моя,
Повертався додому, благаю рідненька,
Вже зачекалась на тебе доня твоя
Знай, ти ж у мене найкраща є ненька. "
-"Не можу, не можу, Мар'янко маленька,
До тебе вернутись, хоч так і хочу
пригорнути тебе.
Дорога до тебе геть не близенька"-
Сказала мати, картаючи себе
За кожну пролиту дитячу сльозинку,
А з собою і світ, що їх розлучив
Дитину лишивши, мов самотню билинку.
-" Не можу я доню, я тут задля тебе.
Намагаюсь відшукати щасливий квиток." -
Сказала мати, давно вже втративши себе,
В заметілі смутку зів'ялих пелюсток.
-" Мамо, мамо, може ти заблукала
У далеких чужинських краях?
Чом не приходиш я ж тебе не раз вже благала,
Вчуваючи твій голос в пожовклих гаях?
Мамо, чого плачеш рідненька?
Чуєш, я стану сонцем і віднайду тебе,
Осяю дорогу, хоч та й далеченька,
Осяю шлях, хоч і доведеться спалити себе! "
-" Мар'янко, скарбе безцінний ти мій,
Знай, що люблю тебе безмежно я доню.
Не сумуй, вчися і мрій,
А я сама сонцем стану і промінчиком спущуся на твою долоню... "
-" Мамо, я так поцілувати хочу тебе!
Шкода, що нас роз' єднали кордони і цей безбарвний екран.
Та ти хоч бережи там себе... "-
Сказала доня крізь ниття глибоких в серці ран.
Аж тут щось вдарило мамі у скроню,
Потемнішало небо і вже ніч у скорботних очах.
-" Я люблю тебе доню! "-
Останні слова так і спочили на холодних устах.
-" Мамо, чом заплющила очі, невже вже стомилась?
Ну добре, я ще трохи з тобою побуду, а ти подрімай..."
А мить ця навіки у серці сирітки відбилась:
"О боле, як та мама, хоч ти не згасай! "
ID:
882364
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.07.2020 14:47:11
© дата внесення змiн: 05.09.2022 20:06:05
автор: Вікторія Воля
Вкажіть причину вашої скарги
|
