До того стомлений за день попрямував у постіль,
Жаданий відпочинок від доріг утоми кінцівок моїх,
Та в рух у голові моїй відразу поспіль
Прийшов мій мозок, ледь тіло відробило своє.
Тепер мої думки звідсіль у далині,
У намірі святе паломництво до тебе розпочати,
Лишають мої зморені повіки незмигні
Вбирати темряву, що здатні і сліпці вбачати.
Та будь що, а душі уява немов підмога зору
Малює для очей незрячих твоєї тіні ходу,
Яка, мов діамант у потворну нічну пору,
Що чорному й старому лику ночі дарує вроду.
Бач! Вночі мій мозок, руки-ноги цілу днину
Для нас обох слугують без спочину.
Weary with toil, I haste me to my bed,
The dear repose for limbs with travel tired;
But then begins a journey in my head,
To work my mind, when body's work's expired:
For then my thoughts (from far where I abide)
Intend a zealous pilgrimage to thee,
And keep my drooping eyelids open wide,
Looking on darkness which the blind do see:
Save that my soul's imaginary sight
Presents thy shadow to my sightless view,
Which, like a jewel hung in ghastly night,
Makes black night beauteous and her old face new.
Lo, thus, by day my limbs, by night my mind,
For thee, and for myself, no quiet find.
