Давно верховодив Навуходоносор. Минули й часи Нострадамуса. Та знов ллються води й на вухо доноси. Ми, певно, ще не настраждалися. Бо й досі у черзі до ката по клізму. Бо звичніше так, ніж покаятись. Все ближчає з кожним новим катаклізмом, у дошку вже свій, – апокаліпсис. Новітні, треновані бонні і клайди. Прудкі ватажки здохлократії. Міста – велетенські андронні колайдери, що спокій і вектори втратили. Кишать перспективи і потенціали, під спільний знаменник причесані. Побігали в колесі, потанцювали: хто зна, де й поділася чесність? Ми – доньки контрастів, сини парадоксів. Куйовдило нас і колажило. Та світ, попри все, ще тримають і досі Бетховен, Платон, Мікеланджело. © Сашко Обрій.
ID: 877824 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ПоемаТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 29.05.2020 21:07:21 © дата внесення змiн: 29.05.2020 21:07:21 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie