Небезпечна ілюзія при відсутності тебе будує ідеальну стіну, у якої дві сторони,
з однієї - ангел, який оберігає нас, з іншої - безперспективно «зникнути!»
Читаючи тебе, твоє тіло, кожен міліметр твоєї ніжної до невагомості шкіри,
я псував реалізм та копирсався в енергії, в силі, тобто, в надто іронічній вірі.
Це дає змогу відчути вітер, твій дотик,та блаженне синє небо навпроти,
тоді я міг бачити , тоді можливо все. Зникла депресія і солодкий страх,
ніяких повторень та манії до безкорисливих слів, процесів «в нікуди»,
тільки легкі краплі нездійсненності та такий довгоочікуваний кайф.
Знову…продірявлені емоції, холод по тілу, викривлення свідомості,
і таке знайоме повернення до попереднього, до чогось несуттєвого.
Знову…вічні вогні в руках приносяться тендітно, як сон, до мостів,
і вони руйнуються, поряд з ними шлях. Тепер вже не існує його.
Тільки б не… не забути дихати… Переплітається мрія… і тут… вона тут.
Потихенько все забувається. Клаптик життя стоїть на своєму місці.
Я віддаюся недолі, крізь бажану лють прокладаю до тебе маршрут.
Все, що ми цінуємо і нам дороге, однозначно, приречене на вічність.
2015
