У заклопотану мою життєву осінь,
Позичивши у марева краси,
Не в гості сивина прийшла – назовсім.
Внучата на крилі. Дорослий син.
І все б, здавалось, так, як і раніше,
Не висохло бажання жить-творить,
Тільки душа – складна важлива ніша –
Зібрала все, що послано згори.
Мов губка, вона все завжди вбирає
І розпинає долю на хресті…
Моє життя їй не здалося раєм,
Адже роки прожиті непрості.
А може, в цім і є сенс існування:
Сім’ю, набути досвід, сивину,
Пізнати смак і зради, і кохання,
Самообману зняти пелену.
Улитися у світ цей самобутній,
В гармонії із ним себе знайти,
Де б чергувалися свята і будні,
Між вчора й завтра збудувать мости.
27.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Дякую за комент. Так ось Ви який, Ярославе! Не лякайтеся моїх слів: я щойно побачила Ваше фото у ФБ. Красивий молодий чоловік, а такі вже зрілі вірші. Молодчина! Зі старим Новим роком Вас!.Хай щастить і здоровиться!