А на вулиці знову зимно.
Біліє все довкола і так тихенько завиває, немовби очищається від шару річного пилу.
Вочевидь то саме зараз, а не навесні, чи тим паче влітку, природа оновлюється.
Година за годиною скорочується світловий день.
Ґав не ловіть!
Даруйте один одному тепло зимовими холодними, як мить, короткими днями.
Епічно ставтеся до змін всього живого.
Єдині, хто варті наших переживань, - це близькі й рідні люди.
Життя вирує - змішує і перемішує, з’єднує і розлучає, надихає на творчі звершення і штовхає до підлих вчинків, бентежить, заводить, занурює і окунає, окутує і відвертає; то направляє, то звертає; то до небес підносить, а то скидає у безодню.
Знайти себе за цих обставин ой як нелегко.
Ин’як питання філософське б не постало.
І що там говорити про пошуки життєвих істин!
Їх осягають одиниці.
Крижані серця холодної пори не тануть.
“Либонь то не найкращий час для пошуків щастя”, - подумаєш ти.
Мерщій забудь і думати ти про таке!
Ні на йоту не сумнівайся у своєму успіху.
Оточи себе красою, і все чудове саме відразу прийде у твоє життя.
Похід в улюблене кафе будь-якої миті може перетворитися на доленосну подію.
Радість підстерігає нас щодня.
Скажи їй “Так”, й сьогодні ж зміниться все навкруги.
Тієї миті раптом зрозумієш, що мріяв ти про це усе своє життя.
У її присутності перехоплює тобі подих.
Фатальність дня ти усвідомиш потім.
Химерність почуттів не грає ролі вже.
Цей день настав!
“Чому тепер?” - спитаєш ти.
Шокований реальністю її краси, ти впевнено прямуєш до своєї мрії…
Щомиті усвідомлюючи неординарність і унікальність того, що трапилось цієї сніжної зими, й тобі лишається одне - жити, радіти й радість іншим дарувати.
Юродивий і трохи божевільний ти ловиш поцілунки долі, яка щодня наближає тебе до хвилини істини - до миті, коли вуста прошепотять завітні ті слова…
Я люблю тебе, моє життя!