Захотів наш якось Кіт ковбаси... Смачненька!
Добре знав він, де лежить. Там щілина вузенька.
Пробиратись нишком став, вже й смак відчуває.
Хотів в щілину залізти, а та не пускає!
Туди ніс він свій запхав... Запах аж лоскоче!
Він ще й лапкою - щілина пускати не хоче!
Отоді наш Кіт-ласун став вже міркувати,
як з комори ковбасу ту смачну дістати?
Аж тут Мишка: - Пі-пі-пі! Стережеш ти хату?
А чому це, Котику, дмухаєш на лапу?
Кіт не витримав, секрет розказав тій мишці,
що лежить он ковбаса у великій діжці.
- Ти малесенька. Залізь в щілину вузеньку
та дістань ту ковбасу, запашну, м'якеньку.
Я тебе ще підсаджу, щоб залізла швидко.
З ковбасою діжку ту буде добре видко!
- Ой, дякую, що сказав, - відказала мишка.
Зараз її принесу. Вмить буду, де діжка!
І побігла Мишка та... часу пройшло трішки.
Кіт у щілину дививсь... Мишка біля діжки!
Ось уже й до ковбаси добралась швиденько.
А тепер... Ой лишенько! Їсть її тихенько!
Кіт дивився на це все, мовчки ковтав слину.
Та й став звати Мишку ту: - Дай мені частину!
Ну, тягни! Тягни мерщій! Хоч малий шматочок...
Мишка й тягне... не Коту. Носить у куточок!
Здавалося, що не чула ту котову мову,
бо швидесенько носила ковбасу ще й в нору.
Кіт чекав, чекав, чекав...Бачив через дірку,
як зайшла хозяйка, вмить - Мишка ш-ш-шусь... у нірку!
З того часу ловить Кіт Мишку, щоб збагнула:
Коли їла ковбасу, чом про Кота забула?!
Прекрасно і дуже цікаво!Отак через ковбасу кіт і мишка стали конкурентами! 
Чудова баєчка, повчальна... 
