Густою хмарою стеляться туман поміж гори,
Своїм сизим крилом приховав усе навкруги,
Та не в змозі в пам'яті моїй він приховати,
Молодості туманної давнини береги.
Ті роки, які уже давно сивиною вкриті,
Та, час від часу, серце і душу мою ятрять.
Ті незабутні роки, що так щасливо прожиті,
Які не можу забути і їх повернути назад.
В згадці моїй залишились, шкільні друзі тодішні,
Яких по життю більше ніколи не зустрічав.
Та як колись,- щасливими і життєрадісними,
На довгі роки я їх, назавжди, закарбував.
І перше своє таке трепетне юне кохання,
Перший невмілий дотик, ще не цілованих губ.
Наша тиха, закохана розмова, аж до рання,
Під кроною, в якій заховав нас столітній дуб.
І гіркота нашого розставання з тобою,
Коли несподівано в інший краї я виїжджав.
Хоч листи писав тобі і одержував ще довго,
Та зустрітись з тобою більше змоги не мав.
Але образ той юний, як біла троянда чистий,
І, як троянда червона,- такий він чарівний.
На усе життя своє, я його таким запам'ятав.
І він наче моїм надійним оберегом став...
Сизою хмарою стелиться туман над горами,
Своїм сизим крилом приховав усе навкруги...
Туман і меланхолія нероздільні. Але куди дітися, як не можна років повернути і життя майже все позаду ( я про себе). Гарний супровід. Дякую за насолоду
Чудово! 
Хай буде сонячно, туман розсіється,
і життя майже все позаду ( я про себе). Гарний супровід. Дякую за насолоду
