В бабусин сад прийшла шалена осінь,
Струсила листя з кожного з дерев,
Минула голочки ялин та сосен,
Нехай їх дощ, товариш осені, пере.
Зібрала в кошики плоди багаті,
В хліви, комори, у льохи,
Червоні яблука горять у хаті,
Розлитий виноград у келихи.
А на подвір’ї яблуня стояла,
Стара і добра, як бабця моя,
Колись гілками небо підпирала,
Сьогодні роздарована душа твоя.
На зашкарублій гілці, притулившись,
Висіло яблуко, так, наче осені нема,
Тягнулося до сонечка, просивши,
- Зігрій, поглянь, уже іде зима.
Зігрій, ти не розмалювало
Мої бочки, тож жаром поцілуй.
Все літо ти про мене забувало,
Тепло останнє світу подаруй.
Та, мов не чуло, тяжкі в сонця кроки,
По небу втомлене котилось, як у сні,
Прийшла зима, і перший мороз щоки
Поцілував, все яблуко в вогні.
Запалене, упало бабці в руки,
А бабця відігріла й простягла мені.
Замовкли всі навколо звуки –
Було смачніше яблуко за всі смаки земні.
ID:
810617
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.10.2018 21:05:05
© дата внесення змiн: 19.10.2018 21:12:17
автор: Волинянка
Вкажіть причину вашої скарги
|
А Бабця відігріла й простягла мені... 
