Присвята

В  бабусин  сад  прийшла  шалена  осінь,
Струсила  листя  з  кожного  з  дерев,
Минула  голочки  ялин  та  сосен,
Нехай  їх  дощ,  товариш  осені,  пере.

Зібрала  в  кошики  плоди  багаті,
В  хліви,  комори,  у  льохи,
Червоні  яблука  горять  у  хаті,
Розлитий  виноград  у  келихи.

А  на  подвір’ї  яблуня  стояла,
Стара  і  добра,  як  бабця  моя,
Колись  гілками  небо  підпирала,
Сьогодні  роздарована  душа  твоя.

На  зашкарублій  гілці,  притулившись,
 Висіло  яблуко,  так,  наче  осені  нема,
Тягнулося  до  сонечка,  просивши,
 -  Зігрій,  поглянь,  уже  іде  зима.

Зігрій,  ти  не  розмалювало
Мої  бочки,  тож  жаром  поцілуй.
Все  літо  ти  про  мене  забувало,
Тепло  останнє  світу  подаруй.

Та,  мов  не  чуло,  тяжкі  в  сонця  кроки,
По  небу  втомлене  котилось,  як  у  сні,
Прийшла  зима,  і  перший  мороз  щоки
Поцілував,  все  яблуко  в  вогні.

Запалене,  упало  бабці  в  руки,
А  бабця  відігріла  й  простягла  мені.
Замовкли  всі  навколо  звуки  –
Було  смачніше  яблуко  за  всі  смаки  земні.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2018
автор: Волинянка