Спіймалось сонце на димар
зимовим тихим ранком,
як вигулькнуло із-за хмар
сьогодні на світанку.
Спинилось там перепочить,
набратись сил для лету
й, щоб встигли за хвоста схопить
свої думки поети.
Затрималось хвилину-дві
і знову у польоті,
бо сонцю треба облетіть
всю кулю у турботах.
Позаглядать кругом, зігріть
горобчиків на стрісі,
збудить промінчиком в норі
лисичку на узліссі,
бурульками десь побриніть,
краплинками поплакать,
берізку змерзлу по корі
легесенько погладить.
Погратись блиском у сніжку,
натоптані доріжки,
що забруднились у піску,
увагою потішить,
десь облизати гілочки,
що мріють за весною...
Усіх турбот не полічить
ні влітку, ні зимою.
Щодень невтомним колесом
мандрує небосхилом,
тож хай на димарі собі
ще трішечки спочине...