Тільки, сидячи біля моря, обіймаючи коліна,
відчуваю спокій я, в хвилини забуття.
Невже, колись була я русалкою-хвилею,
адже тільки тут тонкий Світ мій.
Хвилі змивають сліди, набігаючи.
Піниться, бушує живий простір,
тріумфує гуркотом хвиль.
Небо, як його відображення,
клубочиться хмарами в знемозі.
Коштую, з вітерцем в спорі,
на цьому дихаючому добром просторі.
Картина, око не відвести,
змиває з Душі наліт туги.
Кидаю монетку в море на щастя,
не хочу, щоб мрія розтанула відразу.
