****
Завжди був час коли ми все здається знаєм.
Встаєм, ідем до цілей крізь дірки в серцях.
Нитками болю, губи, з криком, мовчки зашиваєм.
«все добре» крізь щілини видихаєм… в забуття
Пірнути б й утопитись… більше не спливати...
Струбнути б з гори в прірву так, щоб не звестись,
Щоб більше не хотілося і подумки спитати…
Скільки триматися… питати… озернись…
Дивлюся собі в себе… очі видерати…
Захлеснуто у відчаї лишається ковтати…
Хто знав, що тріщини у масці затріщати,
Пролити все і показати-верещати
Змогли.. і не змогли… не нам… ми… це покажем
Нікому більше... не віддати...вже нічого...
У снах хіба прийдеш... вирвеш і докажеш
Собі, що краще не буде без нього…
Прийди і пошматуй мене в останнє,
Ножі в собі триматиму для нас.
Убий це ненароджене кохання.
Усьому в цьому світі є свій час.
