****

                                     ****

Завжди  був  час  коли  ми  все  здається  знаєм.
Встаєм,  ідем  до  цілей  крізь  дірки  в  серцях.
Нитками  болю,  губи,  з  криком,  мовчки  зашиваєм.  
«все  добре»  крізь  щілини  видихаєм…  в  забуття  

Пірнути  б  й  утопитись…  більше  не  спливати...  
Струбнути  б  з  гори  в  прірву  так,  щоб  не  звестись,  
Щоб  більше  не  хотілося  і  подумки  спитати…  
Скільки  триматися…  питати…  озернись…  

Дивлюся  собі  в  себе…  очі  видерати…  
Захлеснуто  у  відчаї  лишається  ковтати…  
Хто  знав,  що  тріщини  у  масці  затріщати,  
Пролити  все  і  показати-верещати  

Змогли..  і  не  змогли…  не  нам…  ми…  це  покажем  
Нікому  більше...  не  віддати...вже  нічого...  
У  снах  хіба  прийдеш...  вирвеш  і  докажеш  
Собі,  що  краще  не  буде  без  нього…  

Прийди  і  пошматуй  мене  в  останнє,  
Ножі  в  собі  триматиму  для  нас.
Убий  це  ненароджене  кохання.
Усьому  в  цьому  світі  є  свій  час.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2017
автор: Seeyer