|
І
У книзі, де пожовклі сторінки,
У книзі про початок цього світу,
Замислимось, читаючи рядки,
І навчимось по справжньому любити.
Любити так, як любить Бог-Отець
Свої створіння, не лише людину.
Зібрати на землі в одну родину
Їх прагнув наполегливо Митець.
Шість діб старанно Всесвіт будував,
Задля життя єдиної системи.
Щоб кожен своє місце в ній зайняв
Випробував складні закони, схеми.
Що діялось і як все склалось в світі
Старого і Нового Заповітів?
ІІ
Старого і Нового Заповітів
З єднались книги в Біблію одну,
Щоб донести нам всі важливі миті.
Дав Бог Адаму Єву чарівну.
О Єво, Єво! Перша в світі жінка!
Хіба тебе Творець не покохав
Іще до того, як Адаму дав?
І це найпотаємніша сторінка!
Хіба не вклав з великою любов'ю
В твій образ , Єво, світу всю красу?
Чи не у тебе вклав міцне здоров’я
Щоб ти планету населила всю?
Та після Єви в книзі на віки
Розмиті ваші постаті жінки.
ІІІ
Розмиті ваші постаті , жінки –
Доньки Адама, ви ж були у світі?
Не райський сад навколо – навпаки –
Пустеля: ні дерев тобі, ні квітів!
З гріхопадінням зачинився Рай
І Єву винуватицей зробили,
А чи боротись їй зі злом по силі?
Ти, чоловіче, в змія запитай!
Та плакав Бог, як Батько і творець,
За дітьми, що від нього віддалились,
Які були роботі всій вінець!
Чому ж, чому ж не оцінили милість?
Адам і Єва і їх перші діти
Немов туманом давнини укриті.
IV
Немов туманом давнини укриті
Людей найперших на землі сліди,
Потопом руйнівним дощенту змиті,
Заховані під товщею води.
Страждав Господь, свою наславши кару
На світ, який з любов'ю будував.
Та бач, помилка. Недорахував.
З усіх істот лишилося по парі.
О жінко Ноя,Єви пра-донька!
Історія ім'я твоє не впише
У Книгу Книг , чи ти була жорстка
Чи навпаки – любила спокій, тишу?
Від тебе вже пішли у цім житті
Спокусниці, рабині і святі.
V
Спокусниці, рабині і святі.
Господь не з вами заключив угоду,
Але без вас було б, як не крути
Життя пісним, без свят, без нагороди.
Купляли вас, міняли на овець,
А ви терпляче ставились до того,
І лиш вночі зверталися до Бога,
Щоб тим стражданням вже прийшов кінець
Безплідні Сара, Лія і Рахіль,
Щоб рід ваш на землі не перервався
Своїх рабинь поклали у постіль
Чоловікам. Чи хтось з них відмовлявся?
Жінки, що не корилися природі,
Лукавий якнайбільше вам нашкодив.
VI
Лукавий якнайбільше вам нашкодив,
Жінки біблійні, змієм в душу вліз
Щоб вами спокусити всі народи,
І шкереберть світ покотився вниз.
З’явилися гетери і блудниці,
Наложниці, спокусниці царів,
Закон жінкам коритися велів
І не тримати в голові дурниці.
Єдина ціль – народження синів,
Безплідна жінка – то сім'ї прокляття,
Зверталися до магів – чаклунів,
Вимолювали бажане зачаття.
Природна хитрість їм була в нагоді
Та Божий дар жіночності та вроди.
VII
Та Божий дар жіночності та вроди
У тебе звідки, юна Суламіфь?
Завжди царі купляли насолоду,
Та Соломон вчинити так не зміг.
Він як юнак у тебе закохався,
Хоч мав гарем із кількасот жінок.
З тобою він піднісся до зірок
І в місячному сяйві обвінчався.
Лиш донька виноградаря і цар..
Нектар солодкий – піснь пісень послухай
Таке кохання незрівнянний дар,
Відкрий же душу, і вуста, і вуха.
Твій образ, що оспівують святі,
Став провідним для істини в житті.
VIII
Став провідним для істини в житті
До світла потяг, тобто до свободи,
Хтось прагне Бога справжнього знайти,
Аби переписати з ним угоди.
Хтось в каятті даремно гає час,
Бо сам з собою вже давно не щирий,
А хтось піддався нападам зневіри,
І в тих очах надії вогник згас.
В що віриш ти, знервовано людинко?
У те, що вік короткий ти живеш?
Що ні машин, прикрас або будинків
З собою до могил не забереш?
А поки ти занурилась в думки,
Здіймались в небо дві легкі руки.
IX
Здіймались в небо дві легкі руки,
Мов дві змії над світом чаклували…
Ти танцювала, рухи всі прудкі,
Юдіфь вдовиця ворога втішала.
Услід тобі неслись плітки, плітки,
Мов ця вдовиця гірша ніж блудниця,
Та коливалась в такт танку спідниця,
І оголяла стегна і литки.
Все ближче, ближче ворог Олоферн,
Вже розпалились хіть його й жадоба.
Ще мить, Юдіфь, і цей олігофрен
Зарізаним впаде мов та худоба.
Жіночій спосіб ворога здолати –
Молитися чи просто танцювати.
X
Молитися чи просто танцювати
Доньок навчали у літах жінки:
Від молитов спасіння можна мати,
За танець – догодять чоловіки.
Донька Іродіади - Соломія
Найкраще цю науку сприйняла
Що робиш ти, спокуснице мала?
Твоїм танком хтось робить чорні дії.
Навіщо, Соломіє, тобі дар
Для дівчини жахливий і кривавий?
Та виконав її бажання цар :
На блюді голова – в промінні слави!
З тих пір, як Соломія йшла в танки
Вмить замовкали всі чоловіки.
X I
Вмить замовкали всі чоловіки,
Як чули слово Вчителя – Месії,
Він все старозавітне навпаки
Відкинув, передрік нові події.
Він і без слів читав серця людей,
Його прихід означила комета –
Син столяра – Ісус із Назарета-
Вчиняє ж так, немов не іудей.
Лікує у суботу, п'є вино,
Блудницю захищає і вдовицю…
Він каже, що із нами був давно,
Що світ новітній вірі підкориться.
Від цих новин німіли всі Пілати,
І війни зупинялись розпочаті.
X I I
І війни зупинялись розпочаті,
Коли за справу бралися жінки,
Вони молились – чула Божа Мати,
І діставались ворогу вінки.
Вона, Марія, всім дала надію,
Що син її не просто так прийшов,
Що він приніс нам у серця любов,
І згине зло, яке лукавий сіє.
Славетно Діво, в Небесах радій,
Ти на землі була взірцем святої,
Заступнице жіночих наших мрій,
Бо не рахуєш, скільки хто накоїв.
Та на жінок, як і тоді, і нині
Чому ж цей світ поклав свої провини?
X I I I
Чому ж цей світ поклав свої провини
На дочок Єви, праонук Юдіфь?
Ми людства навіть більша половина
Чи на знаннях про це секретний гриф?
Чому віками нас в страху тримали,
Чи ми не рівня вам, чоловіки?
Та хто вас надихав усі роки,
Що б ви свій рід і землю захищали?
Самі питання , їм нема кінця:
Віки жінки були немов ізгої?
Ви кажете, це рішення Творця?
Брехня, це ваша вигадка , ковбої!
Ця змова чоловіча є й понині:
Тягар гріхів – лиш на жіночі спини!
X IV
Тягар гріхів – лиш на жіночі спини…
Хіба ми безсловесні віслюки?
Чому це чоловіче діло – війни,
Жіноче ж хата, діти, рушники?
Звичайно, що жилось вам так привільно,
Хотіли мали декілька жінок,
Роти нам закривали на замок,
І навіть били і брали насильно.
Мов женоненависники писали
Старий, а потім Новий заповіт,
Законом це із легкістю назвали,
Але Закон – любов на цілий світ!
Бог не хотів, щоб плакали жінки
У книзі, де пожовклі сторінки.
X V
У книзі, де пожовклі сторінки,
Старого і Нового Заповітів
Розмиті ваші постаті жінки.
Немов туманом давнини укриті.
Спокусниці, рабині і святі.
Лукавий якнайбільше вам нашкодив,
Та Божий дар жіночності та вроди
Став провідним для істини в житті.
Здіймались в небо дві легкі руки,
Молитися чи просто танцювати
Вмить замовкали всі чоловіки,
І війни зупинялись розпочаті
Чому ж цей світ поклав свої провини
Тягар гріхів – лиш на жіночі спини?
ID:
726822
Рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата надходження: 01.04.2017 22:02:21
© дата внесення змiн: 10.04.2017 23:32:33
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)
Вкажіть причину вашої скарги
|