Волошковi очi,-
ви дарунок долi
за полiт високий
ще юнацьких мрiй.Шурхочуть колеса…Доріжка - лягає…
Поля неозорі…Берізки… Блакить…
Жита ходять морем… Даль хвилями грає…
Та жайвір у сині небесній дзвенить…
Верба при дорозі…Знайома…Дуплиста…
А зовсім недавно ж була молода…
І я був таким же…Та років намисто
Бездумно кудись покотила вода…
Верба при дорозі…Далека пригода…
Несміла розмова… Сполоханий шал
Очей волошкових,- не знаючих броду,
Бо руки зустрілись…І губ карнавал…
Розквітли всі мрії… Високі… Крилаті…
Чуття… Дві хмаринки…Волошки в житах…
Поглянув на ниву,- мов в батьківській хаті…
Ідіть,- з піднебесся наказує птах…
Жита прийняли нас…Блакиттю волошок
Прикрились дівочі волошки з - під вій…
Забутий стоїть із суницями кошик,
Розсипався щедрий волосся завій…
Роки мої,- коні крилаті, небесні
Не даром прожив вас - волошки в цвіту
І зараз… Хоч збігли літа наші й весни,
Та нам не забути вербиченьку ту…
Як вчора було... Нічні співи...Гармошка...
Селена в півнеба... Життєва мета...
Зростали,- цукерками пахли волошки,-
Коханням запахли у юні літа…