Був парубком колись в осінню пору,
Брів по грязюці, сипав дощ з відра.
Була красуня ти і я не спорю,
Але тоді ти дівкою була.
Брели у дощ, проте пашіли губи,
А хризантеми кликали у ніч,
Наскрізь промокли, ти шептала: - «Любий!»
І слав пугач поцілунковий клич.
Ховав туман нас у корчах грабових,
Сідав на вії краплями роси.
А гарбузи, як гирі двопудові,
Жовтіли на городі для краси.
Їх дощ обмив, щоб ти могла вручити,
Для мого віку – це була гроза…
І треба ж було хлопцям пережити,
Хто сватався, такого гарбуза.
Віталію,вибач:ти сам писав,щоб берегли мову і раптом це "не спору" Ще раз вибач,але це жахливо.Українською - не сперечаюсь.Без образ - не міг стриматись.Усі ж бачуть і мовчать до біса...не хочуть тебе образити.І я не хочу.
Е ні, друже! Ви тут не праві. Загляньте у словники і прочитайте поетів і письменників."Як не спорила Марина Карповна з чоловіком, але знала, що вже коли він чого захотів, то не переспориш" (Панас Мирний, I, 1954, 154); Прикладів багато...А, якщо Вам "жахливо", то у Вас є право не читати. Я завжди свої помилки визнаю і дякую друзям. Ви мали на увазі "ю" - це просто описка... Я вже подумав про русизм.