Був парубком колись в осінню пору,
Брів по грязюці, сипав дощ з відра.
Була красуня ти і я не спорю,
Але тоді ти дівкою була.
Брели у дощ, проте пашіли губи,
А хризантеми кликали у ніч,
Наскрізь промокли, ти шептала: - «Любий!»
І слав пугач поцілунковий клич.
Ховав туман нас у корчах грабових,
Сідав на вії краплями роси.
А гарбузи, як гирі двопудові,
Жовтіли на городі для краси.
Їх дощ обмив, щоб ти могла вручити,
Для мого віку – це була гроза…
І треба ж було хлопцям пережити,
Хто сватався, такого гарбуза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699048
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2016
автор: Віталій Назарук