Серед ночі я звикла писати вірші -
Безнадійно мрійливі, про все та нічого.
Гладжу ковдру та слухаю голос душі,
Що шепоче: ти - човен.
Серед ночі я звикла шукати слова -
Що згорають мільйонами різних пожеж.
Не дарма в тебе, човне, болить голова:
Ти пливеш.
Серед ночі я звикла вдивлятись в пітьму,
На самотню кімнату дивитись несміло.
Човне, йдеш ти повільно, чому?
Потребуєш вітрила.
Серед ночі я звикла блукати у сні,
Пізнавати нові, невідкриті просто́ри.
Пробиватись крізь хвилі спокійні, скляні,
Може це моє море?
