А ЯКЩО Й ПОВЕРНУСЬ
От придумали люди: що ніби коли помираєш,
То летиш, - немов птах, по – над широтою полів.
Рідну землю свою під плач назавжди покидаєш,
У суворому строї небесних бродяг – журавлів.
Журавлі прилетять з настанням весняного шалу,
Щоб у царстві боліт створити чергову сім’ю.
Ну а як же мені? Чи я повернусь до загалу,
Де мене пам’ятають, читаючи збірку мою?
А якщо й повернусь, то буду в якій я подобі?
Може, в малій пташині теплитися буде душа?
Чи в маленькій комашці? Чи в тілі кота? Чи в худобі?
Чи в сріблястій рибині, що смокче стебло комиша?
Де ще житиму я, коли в смерть остаточну не вірю?
Присяглись ми обоє, що житимем навіть тоді,
Коли тіло нещасне на цвинтарі в землю зариють,
Та душа буде вільна! І віддана тільки тобі!
Не злечу в небеса! Допоки тебе там не буде,
Мені нічого сумно між зорями вічно блукать.
Краще в твоїм саду я в стебельці квітки побуду,
Щоб торкалась мене твоя небайдужа рука.
Якщо квітку зірвеш, кричати від болю не стану
Пригорнусь до руки, та пальці обійму листком…
І струнким, молодим у пам’яті раптом постану,
Як любила казати: «безвусим, смішним диваком!»
Був безвусим колись! Такий собі: сільський хлопчина
З синім небом очей та з чубом чорнявим, густим!
А тепер: під долонею, шорстка, мов з дроту, щетина…
Над високим чолом сивини кучерявиться дим…
Вже далеко не той з яким ти ще юнкою стрілась.
Все частіше у небо, затягнуте в хмари, дивлюсь.
Як старий журавель готую до вирію крила
Та лишати тебе в затишній хатині боюсь.
11.08.2015 5:40:25
Ой, до чого близькі думки і настрої! http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501944
Трішки в іншому плані, бо то ж було давно. Тепер, як і Ви, часто занурююсь в подібні міркування, бо підходить час "готувати до вирію крила".
Мені подобається, що Ви розмірковуєте без панічного істеризму, як це дозволяють собі деякі чоловіки в свої аж 50.
Почитайте Клізовського. Аналізуючи Блаватську і Олену Реріх, він робить висновок, що душа, пройшовши стадії еволюції від найпростіших до людської, вже може перевтілюватись лише в іншу людину, а не комашок чи рослин... Хоч наша багата уява і про таке може помріяти
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та я, люба Світлано, не маю чого панікувати. Те, що написано, та як - лише спосіб вираження тих чи інших думок... мені боятися немає чого.Покидати вже немає кого, а мене вже покинув багато хто... тай продовжують потихеньку відходити...Так має бути! Це закон, якого ніхто не скасує... Якщо істиною є те, що занотовано Лівенцовим Є.І.,то душа людини під час наступного втілення буде знову мати людське тіло. Хоч іноді, дивлячись на деяких ХОМО САПІЄНС, гадаю, що місце їхньої душі таки у тілі тварини!
Дякую Вам!
